Марення by Jukka

 
 

Марення by Jukka




Марення
Чому ж у вас виникло бажання придбаты цей дивний новий будинок?
В будинку до вас вже хтось жив. Це точно. Про це підкаже вам ваша схильність до візуально-текстового синтезу, після споглядання яскравого напису на фасаді в стилі граффіті, або ж звичайнісінький трупик чорного кошеняти, завислий у порожньому просторі старого басейну.І одного чудового весняно-літньо-осінньо-зимового ранку, лежачи горілиць під отруйно-зеленим привабливимгостроколом (паркканчиком), що затуляе вам не лише горизонт (обрій, виднокрай),а й справжнє сонце, полишаючи сонце несправжнє, що не світить і не гріе, ви зрозуміете що відбулася дмвна непередбачувана колезія з реальністю. Ви відкинете напівпорожню карафку. Ви прозріете. Ви дізнаетесь раптово, що новий будинок ваш пережив, певно з три імперії. Що дістався він вам у спадок, виявившись непринадним навіть для корисливих родичів, зокрема для двоюрідного татусевого дідуся, такого собі крутого легіня, живого креатора станіславського феномену, схильного да нарцистичного самоцитування.
Подібні прозріння іноді бувають корисними, кориснішими за коровьяче молоко. Ви ніби просинаетесь і знову засинаете, і чим далі тим безглуздішим оте засинання вам видаеться. Колись вам поьаланить і ви прокинетесь назавжди, або ж вам не поталанить і ви не прокинетесь. Радійте, що нема третього варіанту, а дякувати Богу, є ще трохи вина у карафці. Як казав великий Іздрик: "Пиття - це звиклаземна річ, і як будбь-яку з земних речей його можна зробити досконалим". На жаль, я цього не вмію. І ви цього не вмієте. Однак у вас э химернй будиночок (марення), карафка з вином (марення) і трохи одиколону "Червона зоря" (подвійне марення), а горілиць (насправді проста літня жінка, що натрапила на п`яного брудного гіппі у своєму садку) в ошатному зеленому вбранні епохи Відродження (старий совдепівський комбінезон) гойдаеться на гілці дуба і співає вам, вибудовуючи розгорнений простір-задля-уяви, необов`язковий ы сповнений симпатичних чорних кошенят, що мертвы лише на половину.

Марення повторюэться
Життя коротке, а мистецтво вічне. не пам`ятаю як це буде на латині, та й навіщо. Нехай розумні пам`ятають, бо я не розумний, я - пташка. Я пташка, що лежить собі під парканом і намагається виконати домашнє завдання з мови, пізнавши самого себе. Ну то я вже пізнав/ пізнала/ пізнало, я пташка. Я мислю, отже існую. Коли я "мислю" мені і море по коліна.
За парканом чутно голоси. Ніби сусідка. Ніби знає, що я зараз валяюся в неї у садку, поїдаючи стиглі яблука (її яблука), Ніби каже комусь, що я у неї, мов сіль у оці, що вже неодноразово потикався у її садок, але дістав одкоша, що наступного разу вона мені голову намилить і шию теж, і чуба намне, і чортів надає, і стружку зніме, і ще багато чого цікавого, але робити це буде не сама, а з онуком, улюбленим їїонучком, дитинкою, крихіткою...
Зроблю маленький відступ і згадаю собі ту крихітку, вже років десять як повнолітню. Така собі нічогенька дитинка, під два метри зростом, несе повну кримінальну відповідальність і усім своїм виглядом доказує, що хочеш не хочеш, а правда у вині.
Голоси стихають. Залишается лише голос сусідки, голос мне мені чуба, я лежу під парканом, пізнаю самого себе, їм яблуко.
Поряд, про вовка промовка, мружить хитрі очиці чорне кошеня - сусідський онучок. Незнання не є доказом, - каже він мені - не мені - пташці -Не Пташці, - а людині властиво помилятися. Добре, що серед нас немає людей". Я, тобто Не Пташка, погоджуюся/ погоджуеться. Голос, сусідський голос наближається.Натравлює на Не Пташку Кошеня. Неначе й не згадується, що рука руку миє, а ворон воронк ока не виклює. Запах/ трави.
Сідає/ сходить сонце. Зимно. Можливо навіть лячно, але не Кошеняті. Кошення хрумтить яблуком і цілує зелених мишок під опалим листям, повільно поспішаючи у нірвану. Останні/ перші сонячні промені спадають краплями бурштину на яблуко Кошеняти, і Не Пташка починає розуміти, що то не яблуко, а звичайнісінький огірок, а зелені мишки - то сусідська картопля, і пізно вже рятувати її від колорадських жуків, що давно вже розділили і заволоділи нею, і лялечки їх (яскравий) приклад Mens sana in corpore sano. Вже проклали асфальтовано- картопляний шлях через терни до зірок.
Кошеня зовсім поряд потихеньку увійшло в райські ворота нірвани. Голос сусідки, чию картоплю, шойно посаджену, так нахабно викопали два обкурені конопляними цигарками гіппі, наблизився до критичної риски. Він спричиняє велике Цунамі і те цунамі зносить паркан, що так довго ховав нас від сторонніх очей.
Не Пташка повільно відкриває очі , наче не сторонні навіть, а свої власні і бачить Велику Цунамічну Бабу, і тримає та Баба однією рукою шмат паркану, а іншою Кошеня. Кошеня не пручаеться.
Не Пташка починає собі думати, чи пручалася/пручався/ прцчалося б вона у руці Цунамічної Баби.
Сонце зійшло/ сховалося/ зникло/ вмерло. Не Пташка вирішила не пручаптися. Не Пташка пізнала саму себе.
Finis caronat opus. Нащо ті марення, коли дітям потрібно спати?

Велике зелене весілля
Ранок був завбільшки з рожеву бабусину сорочку, завширшки з рожеву тітчину спідницю, завглибшки з карафку з горілчаною настоянкою, заввишки з сусідський паркан. Звичайнісінький собі ранок. Це по-перше. По-друге, це був зовсім не ранок, це був вечір, чи точніше опівдні. Так, саме опівдні. Ну так от опівдні, по вулицістрімголов прочовгало чудовисько, велике і зелене, схоже на Шрека і на крокодила Гєну одночасно, а навперейми йому чимдуж бігла красуня, схожа... схожа на красуню. З красунями взагалі не цікаво, вони усі схожі на красунь, бо усі вони однакові. Гадаю що і Шрек би ек тікав, якщо та красуня була б не красунею зовсім, а Гаррі Поттером там, чи Чєбурашкою, і взагалі б оповідання це не писалося, і вулиця б залишилася тихою і зранку, і ввечері, і навіть опівдні, і ніхто б не напивався. Втім красуня бігла далі, мало того, вона бігла навздогін, навпростець, попідтинню, кожні п`ять хвилин підіймаючись навшпиньки і споглядаючи спідлоба усі п`ять зелених сонць, можливо Шрекових родичів. Десь через півгодини їх стежки трагічно трагічно перетнулися, на жаль не на нащій вулиці, але кажуть, що бій скінчився внічию, бо у найскрутніший момент проспівали треті півні, принцесса, тобто Барбі тобто красуня впала навпочіпки і стала жабою, і Шрек з Геною вдвох її здолали. За іншою версією перетворення принцесси на жабу спричинило весілля, дивне і раптове, між нею і шреком, а за версією дядька Івана побралися Шрек і Гєна, а красуня перетворилася замість жаби на священика і відбула/провелацеремонію. Тутка Марта каже, що побралися вони усі утрьох і бралися так састо разом і поодинці, і утрьох, і у чотирьох, що в неї голова запаморочилася. Дядько макар взагалі нічого не каже, але показуєш йому щось зелене і схоже на Шрека, починає злісно сопіти і кліпає очищами. Мабуть Велике Зелене Весілля якось недобре викарбувалось на дядьковій ніжній психіці.
До сих пір, рік у рік, день у день, раз у раз, наяву і увісні будь-яка згадка про Весілля спричиняє в організмі дядька Макара вкрай агресивну і бурхливу реакцію.
Та насправді є не одна версія, за якою події, що сталися опівдні на звичайнісінькій тихій українській вулиці не є паранормальним. За тією версією всі очевидці були напідпитку і сприйняли за Велике Зелене весілля банальну гру тіней на потрісканому від спеки асфальті. Цієї версії протримуються усі окрім самих очевидців.


Создан 21 июн 2007



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником